Я завжди була небайдужа до суспільних проблем чи людей, які потребують допомоги чи захисту.

В свій час, я ніколи не шукала спеціального приводу для допомоги – просто могла оплатити чек на касі для літньої людини, або, побачивши пост у соціальних мережах, зробити певний перерахунок на допомогу. Та з кожним разом мені хотілося робити щось значніше, щось глобальніше. Але я не мала певного досвіду, не мала чітких уявлень чи конкретних однодумців.

Та в певний період свого життя, коли я відчула, що дійсно хочу поділитися своєю любов’ю, хочу допомогти від щирого серця, хочу здійснити чиюсь маленьку мрію – я усвідомила, що це моє покликання. Гортаючи сторінки соц мережі, я побачила заклик щодо волонтерської діяльності та збору коштів і речей. Поряд були люди, які підтримали моє бажання та вказали мені напрямок руху. Я активно приймала участь в усіх аспектах цієї кампанії. Розумієте, я не чекала схвалення чи якогось збагачення, я просто робила те, що говорило моє серце.

Благодійність – це не те, чим потрібно вихвалятися. Це те – що робить тебе справжньою Людиною. Це те – що робить щасливою не тільки мене. Я усвідомила, що можу змінити чиєсь життя, можу створити кращу долю, можу втілити чиюсь мрію. Щастя в очах цих людей, їх вдячність, їх довіра – це найкраща плата за мої зусилля.

Бути людиною – просто, займатися благодійністю – це відповідальність.

Навіть, коли мені життя підкидає якісь складнощі чи настає важкий період – я всеодно пам’ятаю про тих, хто потребує допомоги і буду намагатися зробити все, аби ці люди відчули любов та значущість.